Зовнішні обставини хоча й бувають іноді важливими в духовних і моральних справах, однак у тому, що стосується свободи людського серця, вони завжди другорядні. У періоди людського щастя та успіхів ми легко забуваємо про основні істини нашого життя: про його тлінність, скороминущість, скоєні гріхи, про страждаючих і бідних людей, які живуть поруч з нами. Але найголовніше – ми легко забуваємо про Бога, який дав нам життя і до якого це наше життя спрямоване. Страждання і життєві невдачі виявляють нам, що наше життя цілком нам не належить і не ми одні приймаємо рішення стосовно нього.
Різні важкі випробування: невдачі, розчарування та фізичне страждання - все це виявляє відносність тих цінностей, яким часто ми віддаємо всі наші сили і енергію. Страждання звільняють нас від усього того, що ми самовільно, не рахуючись з Божими законами, вважали єдиним сенсом і метою нашого життя: людська любов, професійна кар’єра, власне здоров’я, матеріальне забезпечення та й взагалі вдало влаштоване життя. Нещастя що раптово нас спіткало нерідко буває подібним до сильної морської хвилі, яка руйнує наші замки, збудовані з піску. Неважливо, як довго і з якою метою вони будувалися – всі вони розсипаються однаково.
Зіткнення наших бажань, прагнень та уявлень про життя з трагічними подіями ставлять кожного з нас перед необхідністю прийняти рішення. З одного боку, ми можемо зайняти позицію внутрішнього бунту, можемо переконувати себе, що все те, що на нас звалилося – неправильно і несправедливо. Можемо носитися з почуттям образи і розповідати про нього всім і всюди. Буває також, що, спостерігаючи зі сторони за чиїмось вдалим (з нашої точки зору) життям, ми переповнюємося заздрістю. Обурення, роздратованість і заздрість народжують в нас внутрішню злість, претензії до людей і Бога, ведуть до того, що людина замикається в собі. Про власне нещастя кричимо на всіх перехрестях, розповідаємо про нього кожному зустрічному і невпинно голосимо про нього. Гнів на себе, Бога і людей деформує нас і знищує, причому не тільки душу і психіку, але також і тіло. Незадоволеність життям і бунт легко можна відчитати на незадоволеному, нахмуреному і повному недовіри обличчі. Необхідно пам’ятати, що сильне страждання, пережите виключно в позиції обурення і бунту, знищує кожного.
Одначе в тих випадках, коли в періоди життєвих невдач та страждань людина не впадає в бунт, який в ній народжується проти її волі, тоді вона стає здатною правильно подивитися на своє життя. Може розпізнати фальшивий образ Бога, ближніх і свого власного життя. Саме в моменти різноманітних невдач і страждань людина має змогу пізнати власні гріхи, особливо гріхи гордині і браку віри.
Вражаюче свідчення впливу страждання на життя, дав Олександр Солженіцин, який багато років провів у Соловецьких таборах. Ось як він згадує про духовний перелом, який він пережив у шпиталі табору, лежачи на операційному столі в очікуванні операції, а хірурга у цей час раптово кинули в карцер: Озирнувшись, я побачив, як все свідоме життя я не розумів ні себе самого, ні своїх прагнень. Мені довго видавалося добром те, що було для мене згубним. Як море збиває з ніг хвилями недосвідченого плавця і викидає на берег – так і мене ударами нещасть боляче повертало на твердь. І тільки так я зміг пройти ту саму дорогу, яку завжди й хотів. І так моєю зігнутою ледь не надломленою спиною, мені вдалося винести з тюремних років цей досвід: як людина стає злою, а як – доброю. У захваті від своїх молодих успіхів я відчував себе непомильним і тому був жорстокий. У надлишку влади я був убивця і насильник. У найбільш злі моменти я був упевнений, що роблю добре, запевняючи себе переконливими доказами. І тільки на гнилій тюремній соломі я відчув у собі перші порухи добра. Поступово мені відкривалося, що лінія, яка розділяє добро і зло, проходить не між державами, не між класами, не між партіями, – вона проходить крізь кожне людське серце і крізь усі людські серця. Лінія ця рухома, і вона коливається в нас з роками. І навіть у серці, охопленім злом, вона утримує маленький плацдарм добра. А навіть у найдобрішім серці – не викорінено куток зла. З тих пір я зрозумів правду всіх релігій світу: вони борються зі злом в людині (в кожній людині).
Не можна повністю вигнати зло зі світу, але можна його зменшити в кожній людині. «Пізнай себе самого»! Ніщо так не сприяє пробудженню в нас взаєморозуміння, як ретельні роздуми про власні злочини, промахи і помилки. Ось чому я повертаюся до років свого ув’язнення і говорю, часом дивуючи оточуючих: «Дякую тобі, в’язнице, що ти була в моєму житті!».
о. Юзеф Августин, ТІ
Переклав з російської о. д. Кипріян Зейкан, ЧСВВ
За матеріалами: oleh-sj.com
Коментарів: 0
Ваш коментар